В этом видео использованы видеоматериалы:
1) канала «Медиагруппа Накипело» — https://www.youtube.com/watch?time_continue=6&v=STI5H8dRbSc
2) телеканала «Прямий» — https://www.youtube.com/watch?v=Tq1zq152P1Q
Номер рахунку для допомоги на лікування дружини звільненого з полону Олексія Кириченка — пані Лілі: ПриватБанк 4149 6293 1031 1360
Наша історія.
На початку серпня 2014 року я, Олексій Кириченко, у складі групи «Харків»
пішов добровольцем для захисту України від російської агресії. Після
короткочасного навчання нас направили 16 серпня на захист Савур-Могили,
яка знаходиться недалеко від кордону з Російською Федерацією.
Бої були настільки гарячими, що 30-метрова стела меморіального
комплексу, присвячена 2-й світовій війні, була знищена.
Серед нас були вбиті і поранені, але наша група тримала оборону і
відбивала атаки до тих пір, поки у нас не закінчилась вода.
Війська Російської Федерації перейшли кордон з Україною і ми попали в
котел, тому нашим командуванням було прийняте рішення про вихід з
оточення.
Мені не пощастило і я попав у полон. У перший же день я дав інтерв’ю
російському телебаченню, в якому сказав, що це – відкрита агресія Російської
Федерації проти України. (https://www.youtube.com/watch?v=-XZurCJDTcA )
Через де-кілька днів до мене в карцер прийшли журналісти газети Le
Mond і взяли у мене інтерв’ю.
Чесно кажучи, я думав, що мене після цього розстріляють. Але мене
залишили в живих. Можливо через те, що про мене вже знала міжнародна
спільнота.
Мені давали в руки лопату і казали копати собі могилу, я пройшов через
імітацію розстрілу. Я знаю, що таке тортури, знущання, голод і примусова
праця.
Але все, що я пережив, не йде ні в яке порівняння з тим, що пережила моя
дружина, Лілія. Тому що переживати за дорогу і близьку людину набагато
тяжче, чим пережити це самому.
Як тільки вона узнала, що я знаходжусь у полоні, вона почала боротьбу за
моє звільнення. Нам дуже рідко вдавалось поговорити по телефону. Одного
разу Лілі сказали, що мене вивезли в Москву, і в пошуках мене вона
обдзвонила всі слідчі ізолятори Москви. А одна людина сказала, що мене
стратили.
Пройшло де-кілька місяців, поки вона узнала, що я в Донецьку. Мені
страшно подумати, що вона пережила за цей час. Про це знає тільки Бог.
Влітку 2017 року, коли я ще був у полоні, я узнав, що у Лілі виявили
пухлину на підшлунковій залозі. Після мого звільнення у грудні 2017 року,
Ліля неодноразово обстежувалась. Лікарі в Україні рекомендують видалити
підшлункову залозу повністю.
Але ми знаємо, що за статистикою, люди після такої операції живуть в
середньому 3-5 років, постійно потребують інсуліну та ферментів. Тому ми
прикладаємо всіх зусиль, щоб врятувати орган.
І тільки клініка Хейліс в Лейпцігу сказала, що шанси невелики, але вони є.
Весь час мого перебування у полоні Лілія мене підтримувала, як могла. Я
вважаю, що в тому, що я вижив, є дуже велика її заслуга. Вона для мене
дуже дорога і близька людина. Тому прошу, допоможіть мені врятувати їй
життя.
source